Годинник на стіні знову показує п’яту ранку. Тьмяне світло світанку поступово заповнює кімнату крізь відкриті фіранки на вікнах. Джійон ніколи не зашторює вікна вночі. Йому подобається засинати, спостерігаючи за вогнями великого міста та тими зорями, які все ще видно у небі. Траплялося, що він прокидався майже під ранок і милувався сходом сонця - спостерігав народження нового дня.

Він знову не спить. Точніше, він нещодавно прокинувся і тепер не може заснути через думки, що вирують у його голові. Зовсім скоро, вже наступного місяця, вони всі роз’їдуться по власних оселях - вони вже не діти і вирішили покинути гуртожиток. Як справжні дорослі. І з першого погляду, це чудово і правильно, тому що їх перебування разом трохи затягнулося. Хотілося свободи і волі, хоч трішки, наскільки це можливо у їх становищі. Але Джі боїться собі зізнатися, що нікуди він не хоче їхати. Не хоче лишатися один у квартирі, сам один, без хлопців поруч. Примайні без одного хлопця точно.

Важкий видих лишає його губи і він повертається на бік, влаштовуючи свою голову на зігнутому лікті і споглядаючи обличчя навпроти. Вчора він знову вмовив Рі переночувати у його кімнаті. "Я не можу спати. Мені холодно одному. Мені сумно. Розваж хьона. Пам’ятаєш, як ми раніше спали разом". А Рі погодився. Він завжди чомусь погоджувався з Джійоном. Не важливо, скільки історій про їх бійки вони розповідали журналістам на ТВ та радіо, врешті-решт молодший завжди виконував прохання Джі. Квон не хотів визнавати і показувати, але він так радів тому, що малий стільки часу проводить з ним разом. Ще з першої зустрічі він прикипів до молодшого, проте тоді він боявся сам себе, а Рі був ще дитиною. І все це було до чорта дивно. Тому він і корчив з себе великого та жахливго лідера, який наче як ненавидить макне. Проте його маскування вистачило лише на три місяці. Все ж таки природні чари Рі та вміння знайти спільну мову з усіма пробили цю стіну, яку намагався збудувати лідер. І з тих пір Джі не може викинути його з голови. І серця. Але зараз перед лежав вже зовсім не юнак, а дорослий хлопець. І бути побіч нього було так тепло, природньо, спокійно. Так правильно. І Джійону цікаво, чи була колись мить, в яку Рі відчував все те, що розриває самого Джі. Він вдивляється в обличчя панди, і той такий затишний. Він завжди спить так: міцно, спокійно, неначе ніхто на цьому світі не зможе його розбудити і потривожити. Джійон так не вміє - він забагато думає. Ах, заздрощі.

Джі так хочеться торкнутися ніжного обличчя навпроти, але він боїться. Боїться, що хлопець прокинеться, буде дивитися на нього своїми прекрасними очима, а в них будуть тисячі питань. Питань, на які і сам Джійон не має точної відповіді. Він не знає, що він відповість, якщо раптом Рі спитає: "Чому?". І він не хоче про це зараз розмірковувати, коли почуття неймовірної ніжності охоплює все його Я. Ніколи і ні з ким він не був таким ніжним. Тільки з Рі. Але він про це не дізнається - бо він спить, а Джійон ніколи не буде здатним порушити його сон.

Двері тихенько відчиняються і висока постать навшпиньки крадеться кімнатою до невеличкої книжкової полички. Зробивши пару кроків, несподіваний гість завмирає і пошепки звертається до Джійона:

- Знову не спиш, маньяк? - це старший хьон, тільки він дозволяє собі так нахабно вриватися в кімнати інших мемберів.

- Тобі що до того? І чому ти тут? - Джійон не хоче сваритися, але Синхьон завжди такий голосний, навіть, коли шепоче.

- Манхву приніс, - старший намагається знайти місце, з якого він поцупив книжку - Джі страшний акуратист і не буде терпіти розгардіяш.

- Коли ти взагалі її взяв? - знову шепоче Джі, все так само не відриваючи очей від Рі. Він не так часто може дозволити собі помилуватися Синні, і не збирається витрачати ці миті, щоб повертатися до Топа.

- Я маю надздібності. Вмію обертатися невидимкою, а тоді підглядаю за вами двома, бовдури. - Топ не поспішає йти з кімнати, він обирає нову книжку. - Ти ідіот, Джі, поцілуй ти вже його зранку і, принаймні, знатимеш його реакцію. Скільки можна ходити як безхребетне?

- Йди до чорта, Топ, - шипить Джійон. Старший у курсі всього - єдиний, хто знає. Правда відкрилася, коли вони, попиваючи вино, працювали над Baby good night. Топ тоді пожартував, типу "Хотів би я побачити дівчину, яку ти уявляв, коли писав ці слова". П’яний Джійон несподівано сам для себе прохопився, сказавши "Подивись на макне". Викрутитися не вийшло - Топ надто розумний. - І взагалі говори тихіше - ти можеш його розбудити.

- Ц, - Топ клацає язиком, закотивши очі вгору, - я інколи не можу зрозуміти: чи ти піклуєшся про нього як коханець чи як мамця? Заспівав йому колискової? Baby good night? - не дивлячись на те, що тон у Топа жартівливий, слова його жорстокі. Але він хоче як краще, тому доводиться діяти так.

- Замовкни, - Джійон напружений, - ти прекрасно знаєш, що він мені не коханець.

"Якого дідька він тут робить? Нехай вже йде!", кричить голос у голові Квона, але він не може почати сварку зараз. Не тоді, коли поруч спить Рі.

- Знаю, - погоджується Синхьон, - а ти прекрасно знаєш, що це лише твоя провина. Тобі не вистачає чи то сміливості, чи то клепки просто взяти і змінити цю ситуацію на краще.

- Просто йди вже звідси, бісів хьон,- Топ робить боляче своїми словами. А Джійону і власних думок досить - не вистачало ще нотацій від друга.

- Добре, добре, добраніч.

Декілька секунд, і двері знову зачинені, а Джі намагається втамувати дихання. Як він може утнути щось таке, що пропонує хьон? Навіть якщо дуже-дуже хочеться. Він мліє, дивлячись на їх макне, що лежить поруч. Стежить за тремтячими віями - вони такі довгі, такі чорні, і навіщо візажисти ще щось з ними роблять, коли вони і самі по собі неймовірні. Рі стискає подушку своїми маленькими пухкими пальчиками - фанати часто жартують з них, але то все від безнадії. Вони ж не уявляють, наскільки м’які у Рі руки. Цікаво, що йому сниться? Хлопець посміхається своїй фантазії, і Джі не може не посміхатись у відповідь. Його усмішка така ласкава, така рідна. І вона лише для Джійона, лише він один може милуватися нею. Це цікаво, але Рі ніколи не посміхається так вдень, або ввечері, загалом, коли не спить. Так, його усмішка яскрава і привітна, але зовсім не така, як уві сні. Хлопець повільно видихає повітря, його вуста так приваблюють Джі. Але він не може дозволити собі зайвого.

«Можливо… Лише раз… Він так міцно спить», - думає Джійон, коли наближає тремтячу руку до розтулених губ молодшого. Він відчуває ніжну шкіру кінчиками пальців і йому здається, що це чистий шовк. Завмерши так лише на якусь мить, він різко відриває руку – спокуса надто сильна. Рі надто жаданий. Джійон намагається посунутися далі від хлопця, тому що у нього в голові паморочиться, і йому жарко, але водночас так чарівно.

- Джійон… - видихає уві сні Рі, і знову посміхається тою своєю особливою посмішкою. Він знаходить руку Джі своєю і стискає її сильно-сильно, лідеру не боляче, але він розуміє, що забрати її йому не сила.

Джійон камяніє. Він не може навіть поворухнутися. Що тільки що сказав молодший? Його ім’я? Чи це означає, що це він сниться молодшому? Невже це для нього ця посмішка? Джійон не пам’ятає як дихати, але слава Богу, його тіло робить це автоматично, інакше він би вже давно задихнувся від надії, що охопила його серце, яке зараз б’ється швидко, мов у куріпки. Він просто дивиться на молодшого і не знає, що робити.

В його голові знову пролітає, як згадка, це м’яке «Джійон», і це так дивно саме по собі. Бо Рі ніколи не називає його просто по імені: Джі, Джійон, навіть інколи Джіді, але завжди з приставкою «хьон».

- Ти знову не спиш, - абсолютно не сонним голосом констатує Рі, і Джі починає панікувати.

Як довго він не спить? Чи він чув все те, що молов Топ? Чи він спав, коли Джі торкнувся його губ? І головне – «Знову не спиш»? «Знову»? Отже Рі давно знає про хобі Джі – спостерігати за ним, поки він спить?

- Я.. Так.. Кхм.. Не можу заснути… - кращого виправдання Джі вигадати не може. Він просто дивиться то на руку Рі, яка все ще міцно стискає його власну, то на його обличчя – Синні все ще не розплющив очі. Принаймні зараз.

Проте секундою пізніше погляд кольору темного шоколаду ловить його власний.

- Дурень Джійон, - посміхається хлопець, і в котре за цю ніч Джі не уявляє, як йому реагувати. По-перше, Рі його назвав дурнем – чого він ніколи не робив. По-друге, він знову звернувся до нього просто по імені. А по-третє, він сам обіймає Джійона, пригортаючись до нього якомога ближче і ховаючи обличчя десь на шиї.

– Я тебе теж…

Джі не бачить обличчя молодшого, але відчуває шкірою, як пашать його щоки. Серце Рі б’ється так само швидко, як у Джійона, і чомусь це хвилювання таке водночас приємне і незрозуміле.

- Що? – несміливо питає Джі. Він і гадки не має, що може відповісти молодший, але зараз він більше намагається відволікти його увагу від розмови, лишень для того, щоб обіймати його довше. Це так приємно – ділити обійми лише для них двох, а не на публіку, чи щось таке.

- Я теж тебе кохаю. Тепер спи, - голос Рі такий спокійний та виважений. Неначе це зараз не він зізнався своєму другу у коханні, він так старається виглядати впевненим. Проте Джійон відчуває, що щоки молодшого стають все гарячіші, а м’які пальці стають, навпаки, холодними. Таке завжди було з малим, коли він хвилювався.

Джійон пригортає молодшого ще ближче, мало не душить в обіймах, і ховає обличчя в його волоссі. Він не тямить себе без щастя, і не може повірити в те, що почув. Проте це правда, бо ось він, лежить у його руках, неначе так і має бути. Скільки разів Джі уявляв, мріяв про цю мить, але навіть найпрекрасніші фантазії не були такими чудовими, як ця несподівана реальність.

- Рі… - гукає Джійон. Він хоче щось сказати, навіть ще не вирішив що, проте мовчати зараз йому здається просто неможливим. – Рі?

Але у відповідь Джі чує лише тихе дихання молодшого, який знову заснув, огорнутий теплом та коханням свого Джійона.

- Ти таки міцно спиш, - посміхається йому Джі, ніжно цілуючи у маківку і заплющуючи очі. Його Рі сказав йому спати, і тепер він спробує заснути. Тепер спокійно, бо він знає, що його Синні нікуди він нього не поїде…